Таємна сторінка

Перекладацька спроба.

duvnuj — Fri, 24 Oct 2008 11:58:41 GMT

Оригінал твору:

George Gordon Byron - Darkness

Лорд Джордж Гордон Байрон

Морок

Я бачив сон, та сном це не було.

Яскраве сонце зникло і зірки

Блукали у всепоглинаючій пітьмі

Без шляху й проблиску, а крижана земля

Крутилась в темряві без місячного сяйва;

Прийшов світанок, та все не настане день,

А люди з жаху свої пристрасті забули

У цій спустошеності; а серця застигли

Вимолюючи лиш для себе світло:

Шукали прихистку у вартових вогнів –

Й престоли, і палаци королів,

І хижі бідняків і всякі інші житла –

Усе пішло в вогонь, він охопив міста

Й зібрались люди круг палаючих осель

Останній погляд кинуть на обличчя.

Щасливий був хто поблизу вулкану жив,

Поряд зі світлом від гірського смолоскипа:

Лиш тінь надії – все чим жив цей світ;

В жахітті люди підпалили ліс –

Та скоро стовбури згорілі розсипались

Із шумом в попіл – і знову морок.

А спалахи слабкі крізь нього пробивались

І падаючи на людські обличчя

Їм надавали вигляд потойбічний.

І дехто долілиць лежав і схлипував

Сховавши очі; а дехто посміхався хижо;

Давкола інші метушились і кидали

Усе майно в вогонь свій поховальний,

Здіймали сповнені безумним жахом очі

На темне небо – світу пелену, і знову

Кидалися з прокляттям долілиць у попіл

І виючи зубами скреготали. А птахи

Із неба з криком падали й в жахітті

Крильми обпеченими билися об землю,

А хижий звір став лагідний та смирний;

Гадюки посплітались у клубки й шипіли

Та не кусалися – їх люди пожирали.

Вже неіснуюча Війна перенаситилась собою;

А за харчі платили кров’ю, і наодинці

Сиділи всі похмуро й черево своє пусте

В жадобі набивали: не залишилось любові;

Одна заполонила землю думка – смерть,

Миттєва та безболісна. А голод

Всіх підряд косив і люди мерли,

Та непоховані валялися кістки і плоть;

Один ходячий мрець жер іншого,

І навіть пси господарів загризли.

Крім одного, що труп господаря беріг

Від птаха, звіра і голодної людини

Допоки їх всіх голод не поглинув,

Чи інший не привабив мрець

Пащеки їх голодні; а сам не їв,

А скиглив жалісно й невпинно завивав;

Та все лизав його холодну руку,

Що не відповідала ласкою – й помер.

Й людей всіх голод покосив, лиш двоє

Із міста величезного живі лишились,

То вороги були, котрі зустрілись

Поблизу вівтаря, котрий навіки гаснув.

Святі там речі купою навалені були

Для ницого ужитку. Вони згорнули

Тремтячи, холодними кістлявими руками

Нікчемний попіл й подихом слабким

В надії на життя роздули іскру

І вогник спалахнув – немов насмішка.

Підвівши очі при слабкому світлі,

Зустрілись поглядами – й скрикнули

Й померли – від взаємної огиди,

Не знаючи хто той, що на чолі його

Диявол викарбував Голод. Світ спорожнів,

Колись могутній й людний – просто брила.

Немає літа, трав, дерев, людей, життя.

Лиш брила смерті – пустого праху хаос.

Застигли ріки і озера й океан,

Й ніщо не ворушилось у глибинах;

На морі гнили трупи кораблів,

Уламки щогл лиш падали у воду,

Без хвилювання поглинала їх безодня –

Померли хвилі і приплив загинув

І їх владика – Місяць в небуття пішов;

Вітри застигли у повітрі мовчазнім

І зникли хмари. Та й морок їх уже

Не потребує – Він тепер всесвітній.

Чому? (про культуру)

duvnuj — Sun, 20 Jul 2008 00:52:47 GMT

Чому ми так захоплюємося різними культурами? Бо хочемо бути культуризованими і обізнаними? Та не будемо! Бо свою забули!

Задумайся!

v Ти вітаєшся "хелоу, хай, алоха, йо мен, дарова, драстє, прівєтік, воццап" - але тобі ріже вухо "добридень, здоровенькі були, вітаю вас, дай Боже здоров'я"... і навіть банальне "ПРИВІТ"

v Ти прощаєшся "бай, папусікі, пакєда, ну всьо давай" але не можеш вимовити "бувай, до зустрічі, щасливо"

v У знак згоди ти давно звик казати всім "акєюшкі" та "акєй" але ще певне жодного разу в житті не сказав "авжеж"

v Ти зробиш татуювання з ієрогліфами - але навіть і подумати не можеш про те що на тобі може красуватись буква "ї" ...

v Ділишся з друзями враженнями про поїдання суші – але давно не їв вареників і борщу

v З виразом апогею задоволення пхаєш в себе гумовий "хот-дог" і не маєш жодного бажання скуштувати домашнього пиріжка

v жуєш на перерві "круасан" - і дивишся як на придурка на того хто йде купувати булочку з яблучним повидлом

v Ти купуєш додому 2 літри "Кока-коли" - і не хочеш скуштувати компоту з сухофруктів

v Ти будеш заповзято гризти піцу в "Нью-Йорку", "Челентано", "Торонто" тощо, розглядаючи при цьому картинки та фото на стінах, але не підеш прогулятись парком або вдихнути перший весняний вітерець та помилуватись краєвидами рідного міста

Якщо ти навіть не купуєш чогось з вищеперечисленого, спитай себе - чому? Найпопулярніша відповідь буде "бо це мені не по кишені", та й всі інші жодного зв’язку ні з культурою ні національною свідомістю не матимуть

v Куриш кальян - але не файку

v Напам’ять знаєш цілі збірки музики чорних кварталів - і не можеш пригадати навіть приспіву якоїсь народної пісні.

v Смієшся з дегенеративно недотепних американських комедій і ніколи не був у театрі.

v В тебе на кепці, на футболці, на джинсах і навіть на трусах красується американський прапор, але з національного гімну ти знаєш максимум перший куплет

v Ти добре знаєш що сталося 11 вересня але навіть не здогадуєшся чим знаменитий 988 рік

v Ти зі словами "от як за кордоном чисто і гарно - не то шо в нас" кидаєш сміття просто під ноги

v Ти знаєш що означає "менеджер", "павер-ліфтінг", "спа-салон", "тюнінг", "апгрейд" або чого доброго ще й "мерчандайзер" (якщо знаєш звісно), але навіть не здогадуєшся що значить "маржинка", "флояра", "гачі", "царинка"...

v Ти їдеш в Єгипет, Туніс, Болгарію.. подорожуєш Францією, Іспанією... але ти ніколи не був на руїнах замку що знаходиться в твоїй же області, ніколи не відвідував сусіднього заповідника і звісно ж не піднявся на Говерлу!

v Ти дивишся зі скорботним лицем новини про катастрофи, плачеш при перегляді "Титаніка" і не можеш спокійно їсти бо захворіла Хуаніта у 194-ій серії чогось-там... але не допоможеш 90-річній сусідці донести сітку з капустою додому...

v Квіти сакури чи якісь там декоративні пальми для тебе щось набагато природніше ніж чорнобривці та волошки

v Ти залюбки зіграєш у страйк-бол чи займешся дайвінгом, але обкопати дерево чи нарубати дрова для тебе надто виснажливі заняття

v Ти вже перечитав підряд усіх Коельйо і Денів Браунів, але ніколи не тримав в руках книжку Сковороди

v Ти вже дочитуєш останній том Гарі Потера, але "Перехресні стежки" (250 стор.) не можеш подужати ще зі школи

v Тарантіно - це для тебе геній, а Довженко - теж прізвище непогане...

v "Как стать стервой", "Тайни сновідєній", детективи за 3 гривні - ось твої настільні книги, а книга Багряного служить як підпорка до тумбочки яка втратила ногу...

v Мрія твого життя - побувати на карнавалі в Ріо, але ти ніколи не був на жодному етнофестивалі свого краю, до якого рукою подати

v Ти вчиш як признатись в коханні на всіх мовах світу, але не вмієш любити... ти не любиш свою культуру, ти не любиш те що маєш, ти не любиш себе.

Тисяча (без рими)

duvnuj — Sat, 05 Apr 2008 22:14:32 GMT

Вже тисяча хвилин пройшло,

А місто все чекає...

І тисяча зірок над ним

Мовчить із висоти.

Ще тисяча краплин дощу

Упаде на бруківку,

І світло тисяч блискавиць

Із ночі зробить день

Наш мур із тисячі цеглин

Ніколи не прогнеться.

Хоробрих тисячі сердець

Запалять дух війни

Наблизилась вже рать сюди -

Розв'язка буде скоро

Вже добре чути у долині

Звук тисячі копит.

На тисячі замків уже

Міцну замкнули браму

Єдиним рухом вгору здіймем

Ми тисячу мечів

Ще пройде тисяча секунд

І битва розпочнеться

І тисяча людей запалить

До тисячі вогнів

[квітень 2008]

Спогади старого Львова

duvnuj — Fri, 28 Mar 2008 00:07:29 GMT

там... надзвичайно... не так як завше....
хоч обіцяли гарну погоду... було досить холодно... точніше... коли я йшов туди... то впрів аж... зняв куртку... дивно шо мене не продуло... але наверху дубак....
не було туристів...
лише якісь люди цікаві... і парочки....
посидів... послухав музичку...
на тому залізному ланцюгу....
сидів довгенько... бо аж змерз... і півлітри пива випив....
але було не так як завжди...
і люди якісь спокійні були...
туман опустився на місто....
іто так що майже повністю його поглинув....
до горизону він густішав....
і місто плавно зливалось з небом...
чи то навіть піднімалось в небо....
чи воно опустилось звідти...
або ж воно взагалі виросло серед неба...
все давколо сіре... на всі чотири сторони горизонту....
сіре... але не темне....
а ніби холодне і водночас затишне...
якщо подивитись на вул. Б.Хмельницького...
то зі сторони "перехрестя" було видно як виїжджають авто... їх мало... і деякі вже світять фарами...
вони віїжжають з сірого туману.. в місто...
знаходишся ніби в сфері.. в кулі якійсь...
але куля якась... ніби Замок внизу неї... а над тобою її верхня частина... а навколо все решта...
а під вечір почали з*являтись перші вогники... вони пробивались крізь сіру речовину що зповнила простір між будинками....
але їх мало.. і все навколо досі сіре... починє темніти....
а тоді з*являється чорна галаслива хмара....
ворони...
вони як за командою плавно оминають замок з двох боків а потім всі висаджуються на деревах що на схилах...
холоднішає...
і я спустився....
за кілька хвилин бойової ходи - вже в центрі...
поки спустився стемніло...

[осінь 2005]

Коли пізно... (або Муза)

duvnuj — Tue, 25 Mar 2008 23:41:34 GMT

Коли лежав я на землі
Ти простягнула руку
Прийшла щоб спокоєм своїм
Мою змінити муку

Коли тебе потребував
Була завжди далеко
Не бачити твоїх очей
Це завжди так нелегко

Тобі я руку простягав
Та цим ти згордувала
Я брів у сірій самоті
Тепла було так мало

І на вершинах я бував
І в вулиць темних петлях
Та думка поруч ця брела
В душі тернистих нетрях

І ось прийшла тепер сюди
Забрать мене нарешті
Та знов не будем разом ми
Бо смерть забрала перша

2007

СПОГАД

duvnuj — Tue, 25 Mar 2008 23:40:01 GMT

Морозне повітря. Ранкова імла.
Застиг у повітрі розряд
Скрипить десь підвода. Кінь заіржав.
Та звуки поглинув туман

Відблиск зорі. Не чуть зайвих слів.
А думку шинель прикрива
Побрязкує збруя. Тупіт копит.
В похід вирушати пора

Нелегка дорога. Поставлена ціль.
Що нам принесе поворот?
Напружені м*язи. Кров у висок.
Спаситель - сталевий клинок.

Римована думка. Зім*ятий конверт.
Усе що було на душі...
Прощання нема. Розпрощались давно.
Хоч поруч і був він завжди.

Чужий горизонт. Позаду сліди.
Та скоро їх сніг замете...
Намає людини. І спогад помре.
Нарешті ти спокій знайдеш...

2007

ВЕРШИНА

duvnuj — Tue, 25 Mar 2008 23:33:34 GMT

Закінчився вже наш привал
І знову вгору йти...
Цигарки присмак на губах
Й джерельної води.

Розріджене повітря тут,
В обличчя дмуть вітри
Та перехопить подих лиш
Від дикої краси...

І от зійшли ми на плато,
Вже видно нашу ціль
Іще скала, провалля знов,
З уступів пада тінь.

Вершини неприступний схил
І білизна снігів
У пам'яті залишить тих,
Хто хрест там встановив.

Продовжуємо путь важку,
Та знаєм добре ми -
Пологих схилів на шляху
Сьогодні не знайти.

Ми не отримаєм за це
Ні злата, ні чудес...
Лиш прагнемо знайти себе,
Стать ближче до небес!

2007