”На чорта мені така держава?” - Сучасність - Культура - Цікаві статті - Таємна сторінка
Субота
10.12.2016
10:53
 
Таємна сторінка
 
Вітаю Вас Гость | RSS Головна | Цікаві статті | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії каталога
Сучасність [4]
Історія [2]
Наше опитування
Оцініть сторінку
Всього відповідей: 203
Головна » Статті » Культура » Сучасність

”На чорта мені така держава?”
 
Чи можливо зберегти українську самобутність в умовах глобалізації?

— Під глобалізацією зазвичай мають на увазі тотальну американізацію світу. Звісно, американська цивілізація виникла через поєднання дуже різних і етнічних, і культурних елементів. Її можна назвати якимось світовим синтезом. Однак чому вона має бути наскрізною для всього світу?

Шануючи американську культуру, я з таким варіантом глобалізації не погоджуюся. Приміром, не сприймаю американського кіно. Не хочу ображати весь їхній кінематограф — на півтораста американських фільмів є кілька розумних і глибоких. Та не знаю, чи бачать їх у всьому світі.

Такій американізації світ і протистоїть. Україна та інші країни повинні знайти універсальну культурну модель, під дахом якої перебуватиме все людство. Справді, все об’єднається. Але ж має відбуватися безперестанний діалог свого та чужого, а не механічне прийняття чужого та перемога якоїсь однієї цивілізації.

Українці мають пам’ятати своє коріння, традиції, починаючи від поганства, прийняття християнства, патріархальної культури. Маємо пам’ятати свою класику — від барокової України, Сковороди, Котляревського до Григора Тютюнника. Якщо ми відмовимося від цієї спадщини, то виникне якийсь вакуум. Туди прийде щось чуже. І хоча воно остаточно цей вакуум не заповнить, але заважатиме нам, мов якась отрута.

Чим загрожує нам це захоплення іноземною масовою культурою?

— Захоплене масовою культурою людство йде до катастрофи. Адже така культура абсолютно відірвана від реальності! Вона залишається десь поза теле— і кіноекраном, поза палітурками жовтої літератури. Але ж ця реальність живе поруч! Раптом американці прокидаються — нема веж-близнюків у Нью-Йорку. Прокидаються ще через кілька років — на Близькому Сході вирує третя світова війна.

Світова масова культура штовхає людство у прірву

Масова культура дезорієнтує людей, і вони займаються бозна-чим. А цивілізація має зараз тільки одне завдання — вижити в біосфері. Вона нас породила і тепер вимагає піклування.

Треба цілком змінити загальну економічну стратегію людства. Ми дійшли до межі. І в цій ситуації світова масова культура штовхає людство в прірву, присипляючи його, відвертаючи від реальності.

Що ж робити, коли держава не хоче або не може підтримувати українську культуру, та й народ далеко не весь національно свідомий?

— Якщо ми казатимемо, що в держави нема грошей, а в народу нема волі, то маємо сісти і скласти руки. Культура — це безперестанна боротьба зі смертю, із забуттям. Ми хочемо вціліти? Значить, так чи інакше маємо опиратися цьому забуттю. Іншого виходу немає. У Міністерства культури грошей не було і, напевне, ніколи й не буде.

Про телебачення годі й говорити — воно цілком у мавпячих лапах. А мають же бути не просто присвячені культурі передачі, а спеціалізовані канали, які б цілодобово розповідали народові про його минуле. Отож треба, щоб держава разом із суспільством створила такий канал культури. Це не прохання, а вимога. Якщо ж держава не може цього зробити, то на чорта вона мені треба?

Але ж не все впирається в телебачення і гроші?

— Нам передусім треба пам’ятати свою культуру. Є тисячі способів цього. Що школяр знає про класику? У кращому разі уривки з Джека Лондона і кілька сторінок із Бальзака. Культура — особливо витончена, авторська — перебуває на периферії. Нам важко її сприймати. Набагато легше дивитися дурнуватий російський серіал або американський фільм.

Усе ж таки — наскільки жорсткою має бути політика держави щодо захисту української культури?

— Держава повинна захищати інтереси українського суспільства. Наприклад, зупиняючи потік російського книжкового кітчу. Хай російські видавці платять українській державі, а вона на ці гроші перевидасть нашого етнографа Василя Скуратівського, мого далекого родича. Треба видавати книги, дбати про телебачення, радіо. Робити так, щоб українець зрозумів: українська культура — це не тільки дурний співучий Поплавський (отак і надрукуйте!). Тому що це просто приниження будь-якої культури.

Треба пояснити трагедію тамтешньої естради — від ”Бітлів” і Моррісона до наших днів

Потрібна безупинна робота, а не сподівання на те, що відбудеться стихійний прорив.


Але чи буде попит на класиків, якщо більшість західних фільмів і російських книжок, які до нас потрапляють, — це масова культура низького мистецького рівня?

— Коли на телебаченні говорять, що передача про культуру не має рейтингу, це тому, що глядача посадили на наркотичну голку масової культури. Це так, ніби людина потрапила в клініку, а лікар-нарколог каже: цей хворий хоче тільки наркотиків, і треба, щоб він споживав лише їх.

Треба людей виховувати, показувати те, що належить! Радянське телебачення наприкінці 80-х і на початку 90-х робило це. Люди поступово починали цікавитися витонченішими, складнішими культурними моделями. Якщо на бібліотечних полицях у школі та університеті стоятиме перекладене українською зібрання творів Бальзака, Флобера — тоді й буде попит. Треба просто зробити, щоб були всі ці книги, фільми, касети.

Але ж кажуть, що попит породжує пропозицію...

— Це абсолютно правильно, але в галузі економіки. Якщо ж ідеться про культуру, то треба вішати на ліхтарях тих, хто так говорить. Річ у тім, що є якась меншість, яка пам’ятає світову культуру. І є більшість, яка, цілком імовірно, може цим зацікавитися. Але за умови, що меншість матиме змогу представити цю культуру.

Дурне кітчеве російське кіно перебріхує рішуче все

Людство має безперестанку навчатися. І ми переконаємося, що маси зацікавляться справжньою культурою, як зацікавилися наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття Тарасом Шевченком. Це не критики перетворили його на національного поета, а цей самий ”попит”.

З іншого боку, захищаючи свою культуру, як не оточити її залізною завісою?

— Треба зібрати все найкраще з євро-американської, атлантичної цивілізації, перекласти українською мовою, показати в нас. Класику, а не важкий рок. Хоча й там щось можна знайти, тільки треба пояснити трагедію тамтешньої естради — від ”Бітлів” і Моррісона до наших днів. Тому що на першому своєму сплеску це завжди дуже талановито. А потім воно отримує свій грошовий еквівалент і стається те, що Плеханов назвав ”кризисом безобразия”.

А як бути із сучасним кіно?

— Дурне кітчеве російське кіно, починаючи з ”Сибірського цирульника”, дуже майстерне. Але воно перебріхує рішуче все. Коли великого російського кінорежисера Олексія Германа запитали про фільми Михалкова, він відповів: я не хочу навіть говорити про них, тому що це несерйозно.

Хтось хай споживає цей кітч. На здоров’я. Але якась кінематографічна меншість має право на творення свого кінематографа. Починати треба з того, що відеокасети з ”Тінями забутих предків” мають бути в кожній українській школі.

Якщо показувати високе кіно, то рано чи пізно глядач на нього піде. Треба поставити приватні кінотеатри в такі умови, щоб вони годували своїх власників, але й не отруювали націю! Культура не може мати грошового еквіваленту. А якщо у власника кінотеатру саме таке уявлення про культуру, то хай він пошукає власність у промисловості. Тому що по суті він перетворює на свою власність нашу з вами свідомість. І тут ми його маємо зупинити.

А самі що робите для того, щоб не підпасти під вплив іноземної культури?

— Я пам’ятаю гарний вислів Юліана Тувіма: ”Радіо — геніальний винахід: один поворот регулятора — і нічого не чути”. Так само й телебачення: натискаєш на кнопку — і не видно цієї бридоти. Отак я голосую проти масової культури.

 



Джерело: http://gpu.ua/
Категорія: Сучасність | Додав: duvnuj (09.04.2008) | Автор: Оксана ЦІСИК
Переглядів: 1088 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
М о я  т в о р ч і с т ь :
 
BASTA
 
Українська Онлайн Спільнота
 
Д р у з і :  

і н ш і :

Статистика
Copyright MyCorp © 2016